Обрати сторінку

Парафія Успіння ПДМ–Санктуарій Вмираючого Ісуса Милятинського

Наша парафія має багату історію

Важко детально описувати всі події від моменту заснування. Ось найважливіші факти, які допоможуть зрозуміти, скільки зусіль було вкладено людьми протягом 650 років, щоб в місті Кам’янка-Бузька існувало місце, де кожний може зустрітися з Богом.

Історія парафії в Кам’янці – Струмиловій  XV-XIX століття

Кам’янка наприкінці 19 століття

Історія парафії XV-XVII століття

У 1471 році – Юрій Струмило, місцевий староста, власник Кам’янки-Струмилової (з 1944 р. Кам’янка-Бузька) збудував замок з каплицею Успіння Пресвятої Діви Марії, заснував римсько-католицьку парафію та був фундатором парафіяльного храму Святого Духа, збудованого за міською брамою на Глинянському передмісті.
У 1627 році – замок разом з каплицею та парафіяльним храмом спалили татари.
У 1633 році – король Владислав IV дав привілей на будівництво нового храму в центрі міста, поблизу ринку. Заново встановлено парафію і побудовано нову дерев’яну святиню Успіння Пресвятої Діви Марії. Старий парафіяльний храм Святого Духа відновлений згодом, але уже як філіальний.

Історія парафії в XVIIІ столітті

З 1716-1766 рік – зводиться наступний великий дерев’яний храм на кошти Самуеля Сулімірського і кам’янецького старости Яна Цетнера
У 1718 році – візитація архієпископа Яна Скарбка, після якої залишилася інформація, що старий костел був начебто в шкаралупі нового – всередині новозбудованого.
У 1722 році – наступна візитація вже не згадує про старий храм. Вже є сигнатурка, але ще немає дзвіниці.
У 1741 році – з документів чергової візитації відомо, що новий хрестоподібний у плані храм ще не освячений і навіть не добудований.
У 1757 році– як описує о. Кароль Валентин Сеправський костел вже має дві бічні каплиці з вежами, старі ретабули, позолочений головний вівтар, орган на „сім голосів з бубнами” та дзвіницю з двома дзвонами.
3 серпня 1766 року – архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський освячує костел під час парафіяльної візитації. Відомо, що стіни святині покриті гонтом.
У 1791 році – тріскає костельний дзвін, взамін якого замовляють новий.
У 1793 році– тріскає новий дзвін. В храмі щораз менше місця для вірних і щораз частіше говориться про необхідність нової святині, найкраще мурованої.

Історія парафії в XIX столітті

У 1806 році – мало розпочатися будівництво нового костелу, для цього вже збиралися матеріали, але перешкодила смерть власника Кам’янки Юзефа Мієра (1809).
У 1821 році – з візитаційних документів відомо, що храм дуже знищений, немає дзвіниці.
28 травня 1822 року – ліквідація дерев’яного храму.
20 липня 1822 року – розібраний головний вівтар.
3 серпня 1822 року – настоятель о. Олександр Горецький освячує камінь для нової мурованої святині. Під час будівництва римо-католики моляться в церкві св. Миколая.
У 1828 році – зведено мури святині.
У 1832 році – у вікнах появляється скло.
У 1834 році – побудована вежа, а Фелікс Мієр оплатив дахівку з бляхи.
16 травня 1840 році – архієпископ Франциск де Паула Піштек освячує храм. Через декілька років у склепінні появляються тріщини, костел зачиняють. Вірні моляться надворі у наметі або в захристії.
У 1869 році – ремонт храму.
У 1873 році – зведено нову плебанію.
У 1885 році – настоятель о. Яків Новаковський обслуговував понад 8 тис. вірних з міста та чотирьох десятків сіл.
З 1893 року – ведуться розмови про будівництво нової святині.

Душпастирі парафії

У парафія Успіння ПДМ–Санктуарію Вмираючого Ісуса Милятинського сьогодні здійснює своє служіння  отець Гжегож Зомбек.  Крім насиченого Літургічного життя нашої парафії, наш душпастир відвідує хворих, проводить підготовки до хрестин та шлюбів,  проводить катехизацію в парафіяльному домі та допомагає проводити різні заходи та зустрічі, що відбуваються на нашій парафії.

Отець Гжегож Зомбек

Дата і місце народження:

01.05.1979 р., Жешув

Рік висвячення:

29.05.2004 р.,Жешув

Роки в парафії:

з 2017 року по сьогодні

Попередні душпастирі парафії

Отець Віктор Стахув

Дата і місце народження:

19.04.1984 р., Львів

Рік висвячення:

10.05.2008 р., Львів

Роки в парафії:

з 2011 по 2017 рік

Отець Адам Безак

Дата і місце народження:

1976 р, Тарновське воєводство

Рік висвячення:

2003 року, Жешув

Роки в парафії:

з 2009 по 2011 рік

 

Вікарій  о.Тадеуш Лонцкі

Дата і місце народження:

1972 року народження

Рік висвячення:

1998 року

Роки в парафії:

з 2001 по 2002 рік

Отець Владислав Дерунов

Дата і місце народження:

22.03.1961 р.Львів

Рік висвячення:

29.05.1989 р., Рига

Роки в парафії:

з 1992 по 2009 рік

Згромадження Сестер Матері Божої Страждальної

Згромадження сестер Страждаючої Божої  Матері СМВВ (серафітки) було засноване в м. Закрочіме у 1881 році. Засновники: блаженний отець Гонорат Козьмінський капуцин і блаженна М. Маргарета Шевчик. Згромадження було створене для релігійного і морального відродження нації.

У початковий період 10 років сестри працювали в російських теренах, і були безгабітовим згромадженням, незважаючи на труднощі дбали про хворих і бездомних людей в Закрочіме, Варшаві та Ченстохові. У 1891 році перенесла свою діяльність в Галичину. 14 серпня 1891 Сестри прийняли габіти з рук ординарію краківського кардинала Альбіна Дунаєвського. Це стало можливим тому, що відповідно до австрійських правил було більше релігійної свободи.

В міжвоєнний період Згромадження розповсюдилось вельми інтенсивно по всій країні, так в 1932 році відбувся поділ на провінції: Познань, Львів (зараз Перемишль) і Освенцим. Після Другої світової війни сестри провадили діяльність милосердя з бідними і хворими поза кордонами Польщі: в Алжирі, Франції, Швеції, США, Італії та Білорусі, Україні.

В даний час, Згромадження продовжує справу, розпочату засновниками. У нашій парафії сестри провадять катехезу для дітей, заняття по вивченню польської мови та проводять навчання у світлиці.
Сестри також беруть участь в якості органісток та керують парафіяльним хором. Займаються оздобленням храму.

Історія культу чудотворного образу Вмираючого  Ісуса Милятинського

Земля України багата на особливі знаки Господньої присутності – Санктуарії. Земля Західної України, Львівська архидієцезія на різних етапах своєї історії через Санктуарії була багата на культ Страстей Господніх.

Одним з сучасних осередків такого культу є Санктуарій Ісуса Вмираючого з Милятина що в Кам’янці-Бузькій на Львівщині, в якому особливим чином вшановується так звана Чудотворна Ікона Милятинська.

Оригінальний чудотворний образ Вмираючого  Ісуса Милятинського (місто Краків, Польща)

Чудотворний образ в XVІІ столітті

XVII ст. – невідомий італійський автор малює олійними фарбами на грубому полотні розміром 56×73 см образ Ісуса на хресті. Фон образу ясніший, а постать розіп’ятого Христа темніша. Голова Ісуса зі звисаючим волоссям, яка опирається на праве плече, майже паралельна до горизонтальної балки хреста.

Обличчя повернуте так, начебто Ісус дивиться на людей з великим болем, на голові – терновий вінець, а на лівому плечі біля шиї видно глибоку рану, яка залишилась від хреста. Чудотворний образ, як і його копії, часто прикрашають золотими і срібними коронами, коштовними окладами та вотами.

Чудотворний образ Вмираючого  Ісуса Милятинського (місто Кам’янка-Бузька, Україна)

Чудотворний образ в XVІІІ столітті

У 1700 році – з Риму на Русь привозить його о. Юзеф Моцарський, провінціал домініканців, і дарує своїй родичці Йоанні Кшешовській з нагоди її шлюбу з полковником коронних військ Поплавським. Образ передавався з покоління на покоління і врешті опинився в домі Антонія Собєщанського, летичівського чесника.
У 1734 році – Антоній Собєщанський та його дружина Магдалена Кухарська прибули до Нового Ставу, привозячи з собою образ.
У 1745 році – син Антонія і Магдалени, Ян Непомук, важко захворів і Магдалена, покладаючи велику надію на Боже Милосердя, попросила, щоб чоловік поклав образ до колиски вмираючого сина. Ян був відразу ж зцілений, а старий образ якусь мить виглядав як новий. Після цієї події образ перенесли до придворної каплиці для загального вшанування. З вдячності за отриману ласку батьки прикрасили образ срібною короною і серцем.
Перед образом часто молилися миряни і духовенство обох католицьких обрядів, отримуючи багато різних благодатей, зокрема зцілень. З образом були пов’язані такі незвичайні явища, як краплі крові, які стікали з лівої руки Ісуса, чи світлі промені. Настоятель з Кам’янки Струмилової о. Єнджей Гізицький повідомив про це львівського архієпископа Миколая Вижицького, який призначив спеціальну комісію, щоб вислухати вірних та дослідити чудеса.
10 липня 1747 року – архієпископ Миколай Ігнатій Вижицький, львівський митрополит, на основі висновків інквізиційної комісії, видав декрет, яким оголосив образ в Новому Ставі благодатним і наказав перенести його до кармелітського храму в Новому Милятині.
14 серпня 1747 року – образ з Нового Ставу, напередодні свята Успіння Пресвятої Діви Марії урочисто перенесли до храму Кармелітів Босих в Милятині і розмістили у великому вівтарі. З того часу його називають Милятинським, а за його посередництвом вірні отримали багато благодатей і чудес, особливо чисельними були зцілення.
У 1754 році – скликано чергову комісію, яка мала дослідити чудеса та вислухати людей, що отримали ласки завдяки образу Вмираючого Господа Ісуса з Милятина.
15 січня 1755 року– архієпископ М. Вижицький видає нове рішення, яким визнає і оголошує образ чудотворним.
У 1758 році– видано книгу, в якій описувалися чудеса і благодаті, отримані після молитви перед образом Господа Ісуса Милятинського.
З 1771- 1791 рік – для чисельних паломників, які прибували з усіх сторін, в Милятині збудували новий бароковий храм (фундатор – Францішек Глоговський), хрестоподібний у плані, з куполом, розміщений на узгір’ї, завдяки чому його було видно здалека. Санктуарієм надалі опікувалися кармеліти.
У 1788 році – після того, як імператор Йосиф ІІ ліквідував Орден Кармелітів у Милятині, санктуарій перейшов до дієцезіальних священиків, а храм став парафіяльним.

Чудотворний образ XІX-XX століття

З 1840-1849 рік та з 1851-1852 рік– санктуарієм опікуються єзуїти
У 1906 році – митрополит львівський архієпископ Йосиф Більчевський віддав санктуарій під опіку Згромадження Отців Місіонерів св. Вікентія де Поля, які виконували свої обов’язки впродовж 40 років. Вони також зробили капітальний ремонт храму.
З 1914-1918 роки – у міжвоєнний період санктуарій відіграв велику роль у відродженні релігійності.
Львівської Архідієцезії. Його відвідували натовпи паломників, а відпустів було аж 12 впродовж року. Силою наданого привілею Папи Григорія XVI від 16 листопада 1841 року цілковитий відпуст можна було отримати у дні особливого вшанування образу Милятинського Господа Ісуса:
3 травня – знайдення Хреста, урочистість Зелених Свят,
29 червня – св. Апостолів Петра і Павла,
15 серпня – Успіння Пресвятої Діви Марії,
8 вересня – Народження Пресвятої Діви Марії,
7 жовтня – Матері Божої св. Розарію.
З огляду на греко-католиків ці урочистості святкували двічі, як за григоріанським, так і за юліанським календарем. Греко-католики відносилися до Милятинського образу з величезною шаною.
Найважливішою урочистістю року був відпуст 14 вересня – Воздвиження Всечесного Хреста. Напередодні до санктуарію сходилися піші паломництва з хоругвами, хрестами і феретронами, частина вірних приїжджала також кіньми і на возах. Найбільші паломництва прибували до Милятина зі Львова, Кам’янки Струмилової, Желехова (Великосілок).
У 1920 році – під час польсько-більшовицької війни, побоюючись профанації, образ вивезли до Львова, де його прийняли як „біженця”.
З 1939-1945 рік– під час ІІ світової війни образ спочатку закопали в господарстві Вардинських, а згодом о. Людвік Сєнько привіз його до Митрополичої курії у Львові.
У 1946 році – Отці Місіонери були вимушені покинути Милятин. Чудотворний образ Вмираючого Господа Ісуса вони взяли с собою до Кракова, де він довший час знаходився в каплиці Згромадження.
У 1976 році– образ виставлено до публічного культу в спеціальній бічній каплиці храму св. Вікентія де Поля в Кракові, де кожної п’ятниці відбуваються богослужіння перед чудотворним образом Милятинського Господа Ісуса. До цього місця прибувають також чисельні паломництва.
Санктуарій в Милятині після ІІ світової війни зачинено, а приміщення використовувалося як склад книжок, продуктів, а згодом як електростанція. На початку 90-х років храм передали Українській Автокефальній Православній Церкві.
14 вересня 1993 року – інтронізація копії чудотворного образу Милятинського Ісуса у цвинтарній каплиці в с. Стрептів, яке знаходиться 9 км від Милятина і 7 км від Нового Ставу. Євхаристію з нагоди милятинського відпусту звершив львівський єпископ Рафал Керницький.
У 1996 році – образ перенесено до римсько-католицького храму у Кам’янці-Бузькій.
Декретом від 14 вересня 1996 р. костел Успіння Пресвятої Богородиці, проголошений Санктуарієм Ісуса Вмираючого Милятинського.