Парафія Успіння ПДМ–Санктуарій Вмираючого Ісуса Милятинського

З 1716-1766 рік – зводиться наступний великий дерев’яний храм на кошти Самуеля Сулімірського і кам’янецького старости Яна Цетнера
У 1718 році – візитація архієпископа Яна Скарбка, після якої залишилася інформація, що старий костел був начебто в шкаралупі нового – всередині новозбудованого.
У 1722 році – наступна візитація вже не згадує про старий храм. Вже є сигнатурка, але ще немає дзвіниці.
У 1741 році – з документів чергової візитації відомо, що новий хрестоподібний у плані храм ще не освячений і навіть не добудований.
У 1757 році– як описує о. Кароль Валентин Сеправський костел вже має дві бічні каплиці з вежами, старі ретабули, позолочений головний вівтар, орган на „сім голосів з бубнами” та дзвіницю з двома дзвонами.
3 серпня 1766 року – архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський освячує костел під час парафіяльної візитації. Відомо, що стіни святині покриті гонтом.
У 1791 році – тріскає костельний дзвін, взамін якого замовляють новий.
У 1793 році– тріскає новий дзвін. В храмі щораз менше місця для вірних і щораз частіше говориться про необхідність нової святині, найкраще мурованої.

У 1806 році – мало розпочатися будівництво нового костелу, для цього вже збиралися матеріали, але перешкодила смерть власника Кам’янки Юзефа Мієра (1809).
У 1821 році – з візитаційних документів відомо, що храм дуже знищений, немає дзвіниці.
28 травня 1822 року – ліквідація дерев’яного храму.
20 липня 1822 року – розібраний головний вівтар.
3 серпня 1822 року – настоятель о. Олександр Горецький освячує камінь для нової мурованої святині. Під час будівництва римо-католики моляться в церкві св. Миколая.
У 1828 році – зведено мури святині.
У 1832 році – у вікнах появляється скло.
У 1834 році – побудована вежа, а Фелікс Мієр оплатив дахівку з бляхи.
16 травня 1840 році – архієпископ Франциск де Паула Піштек освячує храм. Через декілька років у склепінні появляються тріщини, костел зачиняють. Вірні моляться надворі у наметі або в захристії.
У 1869 році – ремонт храму.
У 1873 році – зведено нову плебанію.
У 1885 році – настоятель о. Яків Новаковський обслуговував понад 8 тис. вірних з міста та чотирьох десятків сіл.
З 1893 року – ведуться розмови про будівництво нової святині.

З 1840-1849 рік та з 1851-1852 рік– санктуарієм опікуються єзуїти
У 1906 році – митрополит львівський архієпископ Йосиф Більчевський віддав санктуарій під опіку Згромадження Отців Місіонерів св. Вікентія де Поля, які виконували свої обов’язки впродовж 40 років. Вони також зробили капітальний ремонт храму.
З 1914-1918 роки – у міжвоєнний період санктуарій відіграв велику роль у відродженні релігійності.
Львівської Архідієцезії. Його відвідували натовпи паломників, а відпустів було аж 12 впродовж року. Силою наданого привілею Папи Григорія XVI від 16 листопада 1841 року цілковитий відпуст можна було отримати у дні особливого вшанування образу Милятинського Господа Ісуса:
3 травня – знайдення Хреста, урочистість Зелених Свят,
29 червня – св. Апостолів Петра і Павла,
15 серпня – Успіння Пресвятої Діви Марії,
8 вересня – Народження Пресвятої Діви Марії,
7 жовтня – Матері Божої св. Розарію.
З огляду на греко-католиків ці урочистості святкували двічі, як за григоріанським, так і за юліанським календарем. Греко-католики відносилися до Милятинського образу з величезною шаною.
Найважливішою урочистістю року був відпуст 14 вересня – Воздвиження Всечесного Хреста. Напередодні до санктуарію сходилися піші паломництва з хоругвами, хрестами і феретронами, частина вірних приїжджала також кіньми і на возах. Найбільші паломництва прибували до Милятина зі Львова, Кам’янки Струмилової, Желехова (Великосілок).
У 1920 році – під час польсько-більшовицької війни, побоюючись профанації, образ вивезли до Львова, де його прийняли як „біженця”.
З 1939-1945 рік– під час ІІ світової війни образ спочатку закопали в господарстві Вардинських, а згодом о. Людвік Сєнько привіз його до Митрополичої курії у Львові.
У 1946 році – Отці Місіонери були вимушені покинути Милятин. Чудотворний образ Вмираючого Господа Ісуса вони взяли с собою до Кракова, де він довший час знаходився в каплиці Згромадження.
У 1976 році– образ виставлено до публічного культу в спеціальній бічній каплиці храму св. Вікентія де Поля в Кракові, де кожної п’ятниці відбуваються богослужіння перед чудотворним образом Милятинського Господа Ісуса. До цього місця прибувають також чисельні паломництва.
Санктуарій в Милятині після ІІ світової війни зачинено, а приміщення використовувалося як склад книжок, продуктів, а згодом як електростанція. На початку 90-х років храм передали Українській Автокефальній Православній Церкві.
14 вересня 1993 року – інтронізація копії чудотворного образу Милятинського Ісуса у цвинтарній каплиці в с. Стрептів, яке знаходиться 9 км від Милятина і 7 км від Нового Ставу. Євхаристію з нагоди милятинського відпусту звершив львівський єпископ Рафал Керницький.
У 1996 році – образ перенесено до римсько-католицького храму у Кам’янці-Бузькій.
Декретом від 14 вересня 1996 р. костел Успіння Пресвятої Богородиці, проголошений Санктуарієм Ісуса Вмираючого Милятинського.