Обрати сторінку

Успенський костел–вишуканий храм, збудований в неоготичному стилі

Архітектура храму

Ця величава споруда, яку помітно практично з кожного куточка малоповерхового будинку міста Кам’янка-Бузька, різко виділяється на тлі всієї іншої навколишньої забудови. І своєю стрімкістю – вежа костелу наче рветься у безмежне небо. А увесь храм – збудовано з надійної нетинькованої червоної цегли.

В Успенського костелу Кам’янки-Бузької є багато спільного з львівським храмом святої Єлизавети.Їх приблизно в один час проектував один і той же архітектор, а фігура розіп’ятого Христа на фронтоні Успенського храму є копією скульптури з львівської «Ельжбети».

Неоготика спостерігається буквально усюди, починаючи від зовнішнії стін та архітектури костелу й закінчуючи внутрішніми елементами храму.

Будівництво храму

У 1908 році – старий костел розібрали через недоліки у будівництві незважаючи  на зроблені ремонти у 1869 і 1874 роках.
З серпня 1910-1914 року – будівництво нового неоготичного храму за проектом Теодора Тальовського на зразок костелу св. Єлизавети у Львові (проект був розроблений ще у 1901 р.).
Це тринефна базиліка, хрестоподібна у плані, з п’ятигранними крилами трансепту і вівтарної частини, до якої примикають дві захристії.
Спереду дуже висока вежа, накрита гострим дахом з чотирма гостроконечними декоративними баштами.
Фасад багато прикрашений неоготичними деталями: стрілчастими арковими порталами, масверками, розетами, вимпергами, фризовими рельєфами, блендами та гзимсами.

Костел в 1914-1918 роках

Будівельними роботами керував львівський архітектор Ян Новорит та Вінцентій Беднарський з Радомишля. Парафіяни допомагали коштами та працею. На фасаді розміщено монументальну скульптуру Христа львівського скульптора Ришарда Пліхаля, яку завершив Франциск Ясковський.

14 травня 1911 року – єпископ Владислав Бандурський освятив камінь під будівництво храму.

У 1914-1918 роки – I світова війна призупинила завершальні роботи.
У 1915 році– росіяни вивезли місцевого священика до Києва та забрали дзвони.
Липень-серпень 1915 – будівлю пошкоджено, знищено плебанію та господарські будинки біля храму.
У 1916 році – дзвони конфіскує австрійська армія, залишаючи лише найменший – 20-кілограмовий дзвін.

14 серпня 1915 року

Відбудова храму після Першої Світової Війни

Ремонт після Першої Світової Війни

Період храму з 1919 по 1944 роки

22 грудня 1921 році – костел оздоблюють вітражами з краківської майстерні Желенського.
У 1928-1930 роках– вівтар та амвон вирізьбив Ян Войтович з Перемишлян за проектом Яна Рарогевича.
16 травня 1929 році – архієпископ Болеслав Твардовський освячує святиню, відремонтовану після І світової війни.
У 1939-1945 роках – у період ІІ світової війни костел не постраждав.

У 1944 році – настоятель о. Ян Чирек та вікарії з частиною костельного майна виїхали до Польщі.
У 1903-1944 роках – настоятель отець Ян Чирек мав від 7 до 10 тис. парафіян, понад два десятки населених пунктів. Парафія мала філіальні святині у місті (костел Святого Духа, каплиця св. Йоана Непомуки фундації о. Я. Новаковського) та в селах: Бербеки (1903 р.), Дальнич (1902 р.), Мазярня (1903 р.), Обидів (1882 р.), Підрудне (1904 р.), Руда (1905 р.), Рожанка (1905 р.), Турки (1925 р.), Ягідня (1910 р.) та Ясениця.

Святе причастя, отець Ян Чирек

Період храму з 1946 по 1989 роки

У 1947-1989 роках – храм зачинений і спустошений (спалено вежу, розібрано дах, вибито вітражі та вікна, всередині все знищено, окрім головного вівтаря та амвону).

У цей період храм використовують як зерносховище, меблевий склад, пункт заправки сифонів.
У 1969 році – згоріла вежа.

Пожежа у вежі в 1969 році

В кінці 70-х храм перетворили у склад

Костел у 80-ті роки

Новітня історія храму

Період новітньої історії храму починається з 1989 року. Храм повертається під опіку місцевій спільноті римо-католиків.
18 листопада 1989 року – Євхаристію звершив та освятив храм отець Рафал Керницький.
З 1992-2009 роках– настоятелем парафії отець Владислав Дерунов. За час служіння отця Владислава було відбудовано спалену вежу та відновлено дах костелу. а також храм поштукатурено та помальовано з середини.

Костел без башт

Перш ніж встановлювати нові башти на спалену вежу

Підняття нових башт на спалену вежу

14 червня 1996 року – костел офіційно оголошений санктуарієм Господа Ісуса Вмираючого з Милятина.
14 вересня 1997 року – архієпископ Мар’ян Яворський коронує образ коронами, які благословив та посвятив Святіший Отець Йоан Павло ІІ в Кросно (Польща), під час канонізації баженного Йоана з Дуклі у 1997 р.
Сьогодні мурований костел Успіння Пресвятої Богородиці (Костел-санктуарій Умираючого Господа Ісуса з Милятина) у Кам’янці-Бузькій функціонує за своїм призначенням, перебуває у задовільному стані і належить до пам’яток архітектури місцевого значення.

Встановлення нових башт на спалену вежу

Внутрішні роботи в костелі

Оновлення та встановлення майстрами плитки

Новітня історія храму в XX столітті

18 листопада 1989 року – костел повернули місцевій спільноті римо-католиків. Євхаристію звершив та освятив храм о. Рафал Керницький, єпископ-помічник Львівської Архідієцезії. Через нестачу священиків Св. Месу в парафії служили лише у четвер, п’ятницю та неділю.
26 грудня 1989 року – вперше після освячення, храм відвідує архієпископ Мар’ян Яворський, шанувальник образу Господа Ісуса з Милятину.8 квітня 1990 року – перша Вербна Неділя, в Євхаристії бере участь 29 осіб.
З 1992-2009 роках– настоятелем парафії о. Владислав Дерунов.
У 1992 році– відбудовано спалену вежу та зроблено дах.
У 1995 році – при храмі вже постійно перебуває священик.
14 вересня 1995 року – відпустова урочистість Воздвиження Всечесного Хреста. Св. Месу звершують: архієпископ Мар’ян Яворський, єпископ Рафал Керницький та о. Мечислав Мокшицький, майбутній львівський митрополит. До храму перенесено та урочисто інтронізовано стару копію чудотворного образу Господа Ісуса Милятинського, яка походила з львівського кафедрального храму, а з 1993 р. знаходилася у цвинтарній каплиці в с. Стрептів, неподалік Кам’янки.
У 1996 році – храм поштукатурено всередині.
14 червня 1996 року – костел офіційно оголошений санктуарієм Господа Ісуса Вмираючого з Милятина.
14 вересня 1997 року – архієпископ Мар’ян Яворський коронує образ коронами, які благословив та посвятив Святіший Отець Йоан Павло ІІ в Кросно (Польща), під час канонізації бл. Йоана з Дуклі у 1997 р.

Новітня історія храму в XXІ столітті

Червень 2001 року – св. Йоан Павло ІІ, перебуваючи у Львові, благословить образ. Під час Св. Меси у жертовних дарах неповносправні діти принесли Святішому Отцеві копію образу Вмираючого Господа Ісуса з Милятина, як дар парафії та подяку за відновлений культ.
2006 року – помальовано стіни храму у 5-ту річницю перебування св. Йоана Павла ІІ на Україні та у ювілей 80-річчя львівського митрополита Мар’яна Яворського, як вираз вдячності за духовну і матеріальну підтримку. Спільнота вірних звернулася до місцевої влади з проханням назвати вулицю, на якій знаходиться санктуарій, на честь Йоана Павла ІІ.
14 вересня 2009 року– урочисте святкування 20-річчя повернення храму та його відбудови, а також 100-річчя його існування у 25-у річницю єпископської консекрації Кардинала Мар’яна Яворського.
З 2009-2011 рік – адміністратором парафії призначений о. Адам Безак з Тарновської дієцезії (Польща).
У 2009 році – зроблене житло для настоятелей храму та парафії у бічному лівому крилі храму.
З 2011-2017 рік – адміністратором парафії призначений о. Віктор Стахув.
У 2016 році – замінені лавки в середині храму.
У 2017 році – помальована частина даху костелу.
З 2017 року та по сьогодні – адміністратор парафії о. Гжегош Зомбек (Польща).
В березні 2020 року – був зроблений сквер перед храмом.